Уточнена 3—4 січня 2004 р.

1. Ідеологія і метод

   1. Ми — марксисти. Ми вважаємо, що спадщина класичного марксизму у всіх основних своїх моментах адекватно відбиває соціальні процеси, що відбуваються в сучасному світі. Забуття марксизму, що спостерігається сьогодні в суспільній свідомості, обумовлено цілком конкретними історичними подіями і цілком адекватно описується в рамках категоріального апарата самого марксизму. Правильний підхід до суспільних явищ неможливий без використання методу історичного матеріалізму, діалектики базису і надбудови, теорії пролетарської революції, пролетарського інтернаціоналізму.

   2. Закономірною трансформацією й узагальненням марксизму Маркса і Энгельса став марксизм-ленінізм, що пояснив перехід капіталістичних держав у стадію імперіалізму. У наші дні закономірною трансформацією й узагальненням марксизму Леніна і Сталіна зʼявився марксизм-ленінізм-маоїзм, з його аналізом надбудови як фактора, від якого в кінцевому рахунку залежить успіх побудови соціалізму.

      «Представники буржуазії, пролезшие в партію, уряд, армію і різні сфери культури, являють собою групу контрреволюційних ревізіоністів. Вони готові при першому зручному випадку захопити влада у свої руки і перетворити диктатуру пролетаріату в диктатуру буржуазії».

      Мао Цзэдун

2. Історичні питання

   1. Ми вважаємо, що соціалізм, що політично може бути тільки диктатурою трудового народу під керівництвом пролетаріату, є необхідним кроком до комуністичного світу — світові без нерівності і диктатури. Ми вважаємо Радянську Росію і СРСР при В. И. Леніну і И. В. Сталіну (1917—1953 р.) і Китай при Мао Цзэдуне (1949—1976 р.) прикладами проведення такої диктатури.

   2. Як маоисти, ми вважаєм, що класова боротьба між буржуазією і пролетаріатом продовжується в інших формах і при соціалізмі, і в першу чергу ареною її служить комуністична партія, що коштує в главі соціалістичного будівництва. Смерть Сталіна в 1953 р. і Мао в 1976 р. стали історичними рубежами, після яких усе більш безсумнівної ставала перемога буржуазних елементів над пролетарськими усередині КПРС і КПК, що незабаром привела до твердження в обох країнах державного капіталізму і переродженню цих держав у соціал-імперіалістичні режими.

   3. Звідси випливає безумовна реакційність гасла реставрації СРСР. Можливо, народи, що проживають на його колишній території, після здійснення кожним з них соціалістичної революції, і порушать питання про якесь міждержавне обʼєднання, однак ми не можемо угадати ні терміни, ні форми, ні характер такого обʼєднання.

3. Сучасний світ

   1. Сьогоднішній світ зʼявляється перед нами розділеним на три групи країн: 1) країни Метрополії (США, країни Західної Європи, Японія і т. д.); 2) порівняно багаті і/або привабливі великим військовим /промисловим потенціалом країни, що займають проміжне положення ; 3) експлуатовані попередніми двома групами країни Третього Світу (до яких відноситься більшість республік колишнього СРСР).

   2. Революційна роль пролетаріату в кожній з перерахованих груп країн різна.

      1. У країнах Метрополії робітничими клас підкуплений імперіалістами за рахунок надприбутків від експлуатації країн Третього Світу і не може на даному етапі розглядатися як революційна сила. Основним протиріччям у даній групі країн варто вважати національне , а основними революційними силами — пригноблена меншість робітничої клас, як правило, що не належить до історично домінуючої нації (у т.ч. гастарбайтеры), а також революційну інтелігенцію.

      2. У країнах, що займають проміжне положення між Метрополією і Третім Світом, головною рушійною силою соціалістичної революції є пролетаріат, і основним протиріччям на даному етапі продовжує бути протиріччя класове . Однак у силу двоїстого соціально-економічного характеру цих країн пролетаріат тут заражений націоналістичною і шовіністичною ідеологією, а також реформістськими ілюзіями. Основним союзником пролетаріату в його класовій боротьбі тут є революційна дрібна буржуазія.

      3. У країнах Третього Світу боротьба пролетаріату за свої права невіддільна від боротьби цих країн за справжню національну незалежність. Тут природними союзниками пролетаріату є дрібна і значна частина національної буржуазії. Найближчою, безпосередньою метою боротьби пролетаріату тут у багатьох випадках є не соціалістична, а буржуазно-демократична революція, а її основним методом — стратегія народної війни.

4. Стратегія і тактика

   1. Ми вважаємо, що правильна тактика виникає з правильної стратегії, що, у свою чергу, виникає з правильної ідеологічної і політичної лінії. Ми вважаємо, що боротьба проти імперіалізму, капіталізму і патріархії йде рука об руку з боротьбою проти ревізіонізму, шовінізму й опортунізму.

   2. Нашою метою є здійснення соціалістичної революції і перехід до побудови комунізму як суспільства, у якому неможливо яке би те ні було гноблення однієї соціальної групи іншої — класове, національн або сексуальне.

   3. Двигуном цієї революції є робітничим клас, а провідником — авангардна дисциплінована революційна комуністична партія. Партія із системою демократичного централізму, що містить у собі організацію, керівництво , дисципліну й ієрархію.

   4. Ми вважаємо, що правляча буржуазія ніколи не віддасть влади без бою. Покласти кінець буржуазній диктатурі можливо тільки cформировав суспільна думка на користь захоплення влади шляхом збройної боротьби. Однак ми вважаємо, що будь-який збройний виступ на території Росії буде неминуче подавлено, поки не складуться обʼєктивні умови для його масової підтримки потенційно революційними шарами населення.

   5. Створенню на території Росії авангардної дисциплінованої революційної комуністичної партії, що керується теорією марксизму-ленінізму-маоїзму, перешкоджають обʼєктивні історичні умови, викликані довгим пануванням ревізіоністського хрущевско-брежневского соціал-імперіалізму.

      1. Основним наслідком цього панування для пострадянського російського пролетаріату стало забуття їм не тільки традицій масової революційної боротьби, але й елементарних навичок самоорганізації, готовності відстоювати свої права, либертарных і самоуправлінських устремлінь. Робітничої клас сучасної Росії розʼєднаний, пасивний, аполітичний. Подолання такої ситуації забере довгий час.

      2. Нездатність сучасного російського «комдвижения» виробити правильну ідеологічну і політичну лінію обумовлено його ідейною, організаційною, кадровою наступністю від ревізіоністської КПРС хрущевско-брежневского періоду. Найважчою спадщиною КПРС у російському комдвижении є такі виродливі явища, як шовінізм, ксенофобія, антидемократизм, подолання яких неможливо без відродження революційних традицій робітничого клас.

   6. Ми бачимо свою основну тактичну задачу в пропаганді маоїзму і революційної агітації серед пролетаріату й інтелігенції.

      Слід зазначити, що сучасний марксизм-ленінізм-маоїзм немислим без звертання до питань національного звільнення (безумовне визнання права націй на самовизначення); сексизма і патріархії (боротьба за права жінок і сексуальних меншостей); буржуазної демократії (вимога максимальних буржуазних прав і воль, декларируемых, але в більшості випадків не дотримуваних державою); екології (припинення хижацької експлуатації будь-якою сучасною державою природи можливо тільки після перемоги соціалістичної революції).

Так здраствує великий пролетарський червоний прапор ідей Мао Цзэ-дуна!
Пролетарі і пригноблені народи всіх країн, зʼєднуйтеся!